Коли бачити має суспільство

Зупинись. Закрий очі.
Уяви собі ситуацію: потрібно перейти вулицю з інтенсивним рухом, знайти потрібний кабінет у великій будівлі, розпізнати п’ятдесят гривень серед двохсот або визначити, яка маршрутка щойно приїхала. Для людини з порушенням зору такі щоденні завдання перетворюються на складні виклики.

У таких умовах стає очевидним: справжня підтримка — це не співчуття здалеку, а точна, уважна й делікатна дія поруч. Запитати, чи потрібна допомога, або знати, як її запропонувати — це не просто прояв доброти. Це навички, які формують безпечне, чуйне й інклюзивне середовище для всіх. І саме ці навички — основа суспільства, де кожен має рівні можливості для руху, вибору та гідного життя.

Такі ініціативи безпосередньо сприяють досягненню Цілей Сталого Розвитку, зокрема ЦСР 10 «Скорочення нерівності», ЦСР 11 «Сталий розвиток міст і громад» та ЦСР 4 «Якісна освіта». Вони допомагають формувати інклюзивне суспільство, де враховуються потреби всіх — незалежно від фізичних можливостей.

Над вирішенням цих задач працювала команда Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського. Ініціатором став Роман Авраменко, який згуртував навколо себе однодумців. Роман  — музейник і просвітник, який має порушення зору й уже багато років змінює уявлення про інклюзію. Він проводить екскурсії музеєм, вулицями Ніжина та мріє зробити рідне місто інклюзивним. Ідея була запропонована робочій групі громадської безпеки та відновлення Ніжинської громади в Чернігівській області, отримала високу оцінку і була рекомендована до імплементації.

«Проблема в тому, що у нас готують не суспільство до людей з інвалідністю, а людей з інвалідністю — до суспільства», — каже він в одному з інтерв’ю.

Разом із науковою співробітницею музею Оксаною Степановою вони реалізували проєкт «Інклюзивний простір у музеї» й провели серію заходів, які допомогли змінити ставлення дітей і дорослих до людей з інвалідністю.

«Створення інклюзивного середовища вимагає не лише залучення людей з інвалідністю до суспільного життя, а й формування відповідального громадянського мислення у людей без порушень здоров’я», — вважає команда проєкту.

Проєкт «Інклюзивний простір у музеї» реалізовано за технічного адміністрування ГО «Взаємодія - Плюс» за підтримки Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні та Європейського Союзу (ЄС), наданої в межах флагманського партнерства ПРООН та ЄС «EU4Recovery – Розширення можливостей громад в Україні».

Для роботи команди за цим напрямом було закуплено необхідне обладнання та спеціалізовані засоби для музею: тактильні тростини з наконечниками для орієнтування, брайлівські дошки, спеціальний папір і грифелі для письма шрифтом Брайля.

Однією з центральних подій стала пізнавально-навчальна гра «Відчути світ на дотик». Під час неї діти, підлітки й дорослі мали змогу на практиці відчути, як живеться незрячій людині в повсякденному світі.

Крім цього, команда проєкту створила серію коротких відеороликів для соцмереж. У них — прості, наочні й дієві поради: як правильно допомогти незрячій людині — в супермаркеті, на вулиці або в громадському транспорті. Це відео про конкретні кроки, які кожен може зробити вже сьогодні.

Вчитель Максим, який привів на захід учнів обласного ліцею та коледжу культури і мистецтв, поділився враженнями:
«Це був дуже важливий досвід для дітей. Вони вперше задумалися, з якими труднощами щодня стикаються незрячі люди. Це добрий спосіб просто й чесно пояснити, навіщо потрібна інклюзивність».
Пан Максим планує надалі підтримувати подібні ініціативи та поширювати ідею доступного й чутливого міського середовища.

Другий важливий акцент проєкту — робота безпосередньо з людьми, які мають порушення зору. Для них Роман Авраменко організував тематичні екскурсії «Таємниче Ніжин-озеро» та «Грецький квартал у Ніжині». Формат заходів був змішаний: разом із незрячими учасниками та учасницями участь брали студенти медичного коледжу. Така форма взаємодії сприяє глибшому розумінню потреб людей із порушеннями зору, формує уважне та шанобливе ставлення до них серед майбутніх медиків.

Педагоги коледжу переконані, що такі практики стануть у нагоді в майбутній роботі — особливо під час пояснення діагнозів або медичних процедур пацієнтам. А ще — можуть мотивувати студентів обрати спеціальності, пов’язані з офтальмологією або реабілітацією.

До співпраці з музеєм долучаються й школи Ніжина. Романа Авраменка запрошують проводити виховні години, присвячені інклюзії, правильній комунікації з людьми, які мають порушення зору, та формуванню чутливого, толерантного середовища. Освітяни та музейники налаштовані продовжувати цю роботу разом.

Проєкт має кілька рівнів впливу.
По-перше, це унікальний виховний досвід для дітей. Вони вчаться не лише співпереживати, а й діяти: не відводити очі, а правильно й вчасно запропонувати допомогу.
По-друге, це ефективна підтримка й розширення доступу до послуг для людей з порушеннями зору. У Ніжині діє осередок Українського товариства сліпих, у якому чимало людей навіть не володіють шрифтом Брайля. Завдяки цьому проєкту вони отримали не лише нові інструменти, а й змогу брати участь у тематичних екскурсіях, освітніх заходах і спільних активностях зі студентами. Така залученість дала їм відчуття, що їхній досвід важливий, їхні потреби враховуються, а їхня присутність у суспільному житті — не виняток, а норма. Це не просто допомога — це визнання їхньої гідності, знань і права бути активними учасниками культурного простору міста.

 По-третє, ініціатива вивела на поверхню болючі реалії: міський простір усе ще не адаптований до потреб людей з інвалідністю. Як незрячій людині знайти покажчик, зорієнтуватися вулицею, скористатися сервісом? Ці питання більше не залишаються непоміченими — і саме це може стати точкою відліку для позитивних змін.

Коли суспільство бачить, чує і діє — змінюється не лише ставлення, а й самі механізми прийняття рішень у громадах. Взаємодія між владою та громадськістю стає ключовим чинником у створенні інклюзивного середовища, де потреби кожного враховуються, а голоси — почуті. У таких умовах ініціативи, як «Інклюзивний простір у музеї», не просто реалізуються — вони стають частиною ширшої трансформації міського простору, політик і суспільної свідомості.

У воєнний час такі ініціативи набувають ще більшої ваги. Кількість людей з інвалідністю — як фізичною, так і психологічною — у громадах зростає. Ефективні, локальні рішення на кшталт «Інклюзивного простору в музеї» не лише покращують якість життя тут і зараз, а й формують майбутнє — доступне, чутливе, гідне.

Цей матеріал є частиною циклу «Щоденник спільних дій». Це збірка історій, які розповідають про те, як громади згуртовуються перед викликами, знаходять сили в єдності та перетворюють труднощі на можливості. У центрі цих трансформацій — робочі групи з громадської безпеки та відновлення підтримувані ПРООН в Україні. Вони стали інклюзивними майданчиками для діалогу та співпраці, а реалізовані ініціативи — прикладами того, як громадяни беруть активну участь у відновленні та розвитку. Ці зусилля активно підтримуються ПРООН в Україні спільно з міжнародними партнерами, щоб громади могли адаптуватися, відновлюватися та впевнено рухатися вперед.

ФОТО Анна Авраменко